Її цілі, зміст і методи здійснення відображають історичні, етнічні та регіональні особливості різних країн і народів, і в цьому сенсі виховання може носити національний характер. Але на необхідність врахування зазначених особливостей виховання вказує і наукова педагогіка.

К. Д. Ушинський.

   І.Х.), які залишаються такими для всіх народів. І, навпаки, яку користь науці міг би принести народ, який створив свою особливу народну науку, не зрозумілу для інших народів? Чи могла б, нарешті, йти вперед наука, якщо б кожен народ створював для себе особливу науку, не засвоюючи результатів, здобутих його попередниками і сучасниками? Як незрозумілі вирази: французька математика, англійська закон тяжіння, німецький закон хімічної спорідненості, так само не має змісту і вираз: російська наука ... Процес створення науки відбувається в тій сфері вищої людських здібностей, яка вже вільна і від впливу тіла і від впливу характеру.

Предмет педагогіки і найважливіші проблеми її дослідження.

Як відомо, кожна галузь людських знань виділялася в особливу науку тільки тоді, коли більш-менш чітко визначався тільки їй властивий предмет дослідження.

За давно сформованою традицією як предмет педагогіки прийнято вважати виховання як підготовку зростаючої людини до життя, причому довгий час мова йшла лише про підготовку до життя підростаючих поколінь. Подібне визначення предмета педагогіки до деякого часу не викликало сумнівів. Здавалося цілком природним, що, оскільки педагогіка виникла з потреби суспільства у вихованні підростаючих поколінь, у підготовці їх до життя, то й предметом її дослідження є виховання, виховна діяльність.

Однак у міру розвитку педагогічної теорії все більш ясними ставали деяка спрощеність і неточність такого визначення.