Одна з цих концепцій історично пов'язана з іменами давньогрецьких філософів - Сократа та Платона, які вважали, що вирішальним в розвитку людини є нібито його природну схильність і що зовнішні умови грають у його формуванні другорядну роль.

Геракліт, Демокрит і Епікур дотримувалися протилежної думки, пов'язуючи формування людини з визначальним впливом зовнішніх умов і обставин життя.

Ці два підходи до розробки педагогічної теорії мали місце і в процесі її подальшого розвитку. Наслідком цього стало те, що в педагогіці досі існують суперечливі теоретичні ідеї з питань розвитку людини і виховання. У той же час багато передові педагоги (Я. А. Коменський, Дж.

Ж.-Ж.Руссо, А. Дістервега, К. Д. Ушинський, П. Ф. Каптерев та ін) висунули чимало глибоких і науково аргументованих ідей, які суттєво збагатили теорію навчання і виховання та визначили прогресивний напрямок її розвитку.

Які ж методологічні посилки визначають сучасний підхід у розробці теорії виховання і обумовлюють її справді науковий характер? Детально ці посилки будуть розкриватися в наступних Зараз же звернемо увагу на найважливіші з них.

Одна з методологічних посилок полягає в тому, що виховання, як і інші суспільні явища, носить соціально-детермінований (від лат. Determi.no визначаю) характер, тобто воно обумовлюється потребами суспільства в підготовці підростаючих поколінь до життя, відображає тенденції його розвитку, Національні особливості народу і т.д. Ось чому на противагу тим концепціям виховання, які по суті відривають формування людини від суспільства і зводять його до розгортання закладених в ньому якихось внутрішніх потенцій, наукова педагогіка досліджує об'єктивні виробничо-економічні та соціальнополітіческіе фактори, що впливають як на виховну практику, так і на розробку її теоретичних основ.

Саме з цих позицій сучасна педагогіка аналізує і оцінює педагогічні теорії минулого, уа при розробці виховних проблем на кожному новому етапі соціального розвитку суспільства всебічно досліджує його реальні потреби у формуванні підростаючих поколінь і відповідно до них вдосконалює виховну теорію і практику.

Суттєве значення для розробки наукової теорії виховання має ідея про те, що джерела розвитку людини як особистості знаходяться поза людиною, що його формування відбувається за "соціальною програмою", під впливом суспільного середовища, в тому числі виховання.

Це не тільки стимулює дослідження, тих соціальних факторів, які впливають на розвиток людини, але й підвищують роль спеціально організованого виховання у формуванні особистості.

Дуже важливим для педагогіки є положення про те, що, хоча джерела розвитку людини як особистості знаходяться поза ним, хоча він розвивається за "соціальну програму", проте його не можна уявляти собі як пасивний продукт впливу оточення та обставин.

Велике значення для розробки педагогічної теорії мають також ідеї про те, що разом з вдосконаленням соціальних і духовних відносин в суспільстві вдосконалюється і розвивається сама людина і що він має досить багатими можливостями, що дозволяють йому покращувати свої як природні, так і особистісні властивості та якості.

Не можна не відзначити і наступного методологічного положення.